Фауна Чорнобильської зони відчуження

Сторінка описує сучасний стан (на 2007 рік) фауни та особливостей формування фауністичних комплексів з прадавніх часів й до сьогодні. 

   Фауна – історично сформована сукупність видів тварин, що мешкають в даній області і входять до складу її біогеоценозів [1]. Для її оцінки треба проаналізувати основні умови її формування – характеристику оточуючого середовища, характер тваринного світу та його зміни в доаварійний період, екологічний вплив аварії на ЧАЕС та її наслідки до сьогодні. 

Жук-олень (Lucanus cervus Linnaeus, 1758). Автор фото – Д.Вишневський. Вид занесений до Червоної Книги України. Мешкає переважно у вікових дубових лісах. Жука можна побачити з травня до липня – вечорами вони літають у верхівках старих дубів. Вдень сидять на стволах. Живляться соками пошкоджених дерев та поїдають молоді паростки дуба. В місцях пошкоджень, на стволах, може збиратись до декількох десятків. 

   Регіон відносно пізно почав освоюватися людиною, – до 18 ст. фауна мала тільки тиск промислового полювання. За цей період відомо тільки зникнення тура та тарпана, але причини цього не відомі. Починаючи з 18 ст. почалося зведення лісів для виробництва деревини та поташу. Такі зміни природних умов сказалися, в першу чергу, на рідкісних та цінних видах. Так, в цей час зникає зубр, стає рідкісним ведмідь, росомаха та бобер.
   З другої половини 19 ст. щільність населення Полісся різко зростає. Разом з цим спостерігається подальше зменшення площі лісів та збільшення орних земель. Це призвело до загального зменшення чисельності всіх лісових видів та зникнення окремих – росомахи, ведмедя, бобра, глухаря. Однак на відкритих антропогенних ландшафтах з`явились специфічні лучно-степові види – дрохва та хом’як (Cricetus cricetus). З другої половині 20-го ст. проводились планові роботи по лісовідновленню. Це призвело до відтворення чисельності ряду лісових видів – козулі, кабана та лося. Популяція бобра була відновлена завдяки реінтродукції. В той самий час була проведена інтродукція двох видів ссавців – єнотовидного собаки та ондатри. В 60-х роках 20-го ст. екологічні умови стали помітно змінюватись завдяки побудові ЧАЕС та створенню Київського водосховища, а також росту (в декілька разів) чисельності населення. При цьому посилились антропогенна трансформація природних екосистем, урбанізація регіону, меліоративні роботи та рекреаційне навантаження. Все це призвело до негативних змін в навколишньому середовищі.
   Внаслідок цього, к 80-м рр. 20-го ст. сформувалося бідне за видовим та кількісним складом, збалансоване інтегральною дією антропічних, кліматичних та біотичних факторів, характерних для даного регіону, угруповання тварин. Сформовані екосистеми, за виключенням заплави р. Прип`ять, були малопродуктивні [2]. Основними біотопами дикої фауни стали змішані ділянки лісу, межі полів, сади, лісові узлісся, рідколісся [2]. Головними осередками збереження біорізноманіття Полісся стали об`єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ). На захід від ЗВ знаходиться Поліський заповідник. На південь – Дніпровсько-Тетерівське заповідно-мисливське господарство. Треба додати, що територія Білорусії на північ від ЗВ зазнала меншу антропогенну трансформацію, що зумовило збереження на ній багатьох видів тварин. Такий стан і умови існування мала фауна безпосередньо перед аварією.
   Аварія на ЧАЕС призвела до дії комплекс різноманітних факторів, що відрізняються інтенсивністю та тривалістю впливу [3, 4, 5]. Всі фактори, що діяли під час та після аварії можна поділити на три групи: 

1. Пов`язані з аварією та послідуючою ліквідацією її наслідків.

Це радіаційне враження організмів; радіаційна стимуляція (гормезис); хімічне забруднення середовища нерадіоактивними речовинами, що використовувались для ліквідації наслідків аварії (ЛНА); суцільна інженерна дезактивація особливо забруднених ділянок (захоронення, засипання піском); підтоплення та створення водойм, при перекритті меліоративної системи з послідуючим їх спуском; підйом мінеральної зависі в р. Прип`ять внаслідок гідротехнічних робіт та використання комплексоутворювачів на захисних гідротехнічних спорудах; штучний розгін хмар над ЗВ, збільшення рівня сонячної радіації. 

2. Пов`язані з евакуацією населення.

Це безпосередньо евакуація населення, с-г. тварин, знищення домашніх хижаків; припинення обробки сільськогосподарських угідь – садів, ораних земель; припинення догляду за лісами ЗВ; зняття рекреаційного навантаження на природні екосистеми; припинення промислового рибництва в водоймі-охолоджувачі, промислового та спортивного рибальства і полювання. 

3. Незалежні від аварії.

До них відносяться кліматичні особливості післяаварійних років; 11-річні цикли сонячної активності, з якими синхронізуються динаміка чисельності багатьох видів тварин; продовжувана сукцесія Київського водосховища.
   За характером впливу цих груп факторів на фауну ЗВ їх можна поділити на три періоди [6].

   Перший період – приблизно 60-80 діб після вибуху реактора характеризується гострим впливом іонізуючого випромінювання на біологічні системи. В цей період домінувала перша група факторів. Відмічено зниження чисельності мишоподібних гризунів в ближній зоні ЧАЕС – в 3-5 разів [3]. Також зареєстровано повне зникнення чорного стрижа, за думкою авторів, внаслідок дії іонізуючого випромінювання та хімічних речовин, що застосовувались при дезактивації [6, 3]. Теоретично можна було очікувати масове зниження чисельності хребетних, оскільки їх радіочутливість вище, ніж радіочутливість хвойних рослин [7, 8, 3]. Однак документальні дані про масову загибель хребетних в ближній зоні відсутні [3].
   Другий період тривав до кінця 1991 р. і характеризується пригніченням окремих груп біоти. На цьому етапі домінують перша та друга група факторів.
   Дослідження 9 видів птахів антропогенних ландшафтів [9], що проводилося в цей час, виявило видові відмінності в дії зазначених факторів. У ряду видів реєструвалась депресія чисельності (шпак звичайний, грак, голуб сизий) а деякі навіть зникли (чорний стриж, ластівка берегова, ластівка міська). Обстеження гнізд виявило високу загибель кладок, пташенят (на різних стадіях), а також дорослих птахів. Причинами цього було: а) погіршення кормової бази з припиненням сільськогосподарських робіт, а також зменшенням харчових відходів; б) використовування в якості гастролитів піску з радіоактивними частками, що призводе до високого внутрішнього опромінення; в) гостре зовнішнє опромінення та враження органів дихання радіоактивним пилом в місцях гніздування. Відновлення популяцій відбувалося в період з 1989 по 1992 р. Порівняно стабільно пережила цей період ластівка сільська, завдяки пластичності в засобах отримання корму. Плиска біла
   в 1988 – 1990 р. постійно збільшувала свою чисельність. Це відбувалося завдяки зняття фактору неспокою, пресу хижаків-синантропів, зменшенню чисельності (або зникненню) інших птахів-ентомофагів. Стабільна чисельність спостерігалась у населення великої синиці.
   Дослідження птахів водно-болотного комплексу виявило істотні зміни в складі цієї групи. З 1987-1989 р. спостерігався ріст колоній чайкових (мартин озерний, крячок річковий) на території Київського водосховища, що суміжні з ЗВ. Відповідно, чисельність гніздової популяції зросла на 200 – 300 %. На відміну від чайкових чисельність водоплавних птахів (чирок-тріскунок, крижень, чернь червоноголова, лиска) постійно зменшувалась і скоротилась на два порядки. Тенденція щодо падіння чисельності гніздової популяції водоплавних птахів в заплаві р. Прип`ять була декілька скомпенсована стрибком їх чисельності на тимчасових водоймах ЗВ. В 1989 р. зниження продуктивності цих водойм потягнула за собою зменшення чисельності водоплавних птахів. В період за 1989 – 1991 р. зареєстровано скорочення чисельності гніздової популяції голінастих (чапля сіра та велика біла) склало 300-400 %. Така депресія гніздових популяцій, на фоні підвищення кормової ємності водойми, пояснюється погіршенням загальної паразитологічної ситуації в регіоні [9].
   На території зони відчуження проходить злиття двох міграційних потоків – північного (Дніпровського) та західного (Прип`ятского). Кожний рік в період весняної та осінньої міграції, післягніздових кочівель через Київське водосховище проходить до 150-200 тис. особин водоплавних птахів та стільки ж чайкових. Частина з них затримується на водоймах ЗВ від 1-2 днів до місяця. До 1986 р. основна частина мігрантів концентрувалося в акваторії Київського водосховища, що має високі захисні властивості. Після створення Зони відчуження птахи стали розподілятися більш рівномірно по заплавним водоймам р. Прип`ять та акваторії водосховища.
   Реакція популяцій ссавців упродовж другого періоду, на відміну від птахів, була іншою. В 1987 р. спостерігався спалах розмноження мишоподібних гризунів на перелогах [6, 3]. Причини цього явища: інтенсивний розвиток злакової рослинності, сприятливі погодні умови, припинення обробки ланів та послаблений (на початку) прес хижаків. Динаміка процесу мала наступний вигляд: в квітні щільність мишоподібних гризунів складала 10-20 ос./га., в середині літа – 600 – 700 ос./га, в жовтні пік чисельності – 2500 ос./га, в грудні спад – 750 ос./га. Окреме значення в знижені чисельності мав прес хижаків (лиса, ласка, денні та нічні хижі птахи), що на той момент істотно збільшився. Спалах та подальший спад розмноження проходив однаково як на територіях з підвищеним рівнем радіаційного фону (с. Копачі, с. Нова Красниця), так і на менш забрудненому південно-східному районі ЗВ (міжріччя р. Уж та р. Тетерів). Масова елімінація дрібних ссавців відбулася зимою 1987/1988 рр. В 1989 – 1990 рр. їх чисельність стабілізувалась на рівні 100 – 180 ос./га. Також спостерігалась перебудова видового складу угруповання мишоподібних гризунів перелогів. До аварії домінували звичайна нориця та хатня миша, в меншій кількості зустрічалась лісова та польова миша, одиночно зустрічалась руда нориця та звичайна мідиця. В 1989 – 1990 рр. додалися до угруповання гризунів миша-крихітка, жовтогорла миша, мала мідиця та мала білозубка. З перелогів зникла хатня миша.
В цей період збільшилась чисельність великих ссавців – копитних та хижих. Найбільш швидко зросла чисельність кабана – в 8-10 разів – завдяки високій плідності та швидким досягненням репродуктивного віку [10]. Зростання чисельності лося та козулі більш помірне. При чому, за думкою авторів, ріст чисельності козулі стримувався пресом вовка [6, 3].
   Третій період (з 1992 р. і до нині) характеризується поступовим відтворенням і стабілізацією чисельності та структури фауністичних угруповань. На цьому етапі домінують друга та третя групи факторів. За даними спостережень в першій половині 90-х років щільність населення (ос./км2) різних видів крупних ссавців оцінюється такими показниками: кабан 2-6; заєць-русак до 1; лось 0,5-1; косуля та лисиця 2-3. Чисельність вовка, для білоруської та української території Чорнобильської зони відчуження, оцінюється в 80 ос.[3] або 5-7 виводків [Гайченко]. В подальшому польові дослідження даної спрямованості не проводилися. Інформація про стан та процеси, що відбуваються в більшості основних груп фауни наземних хребетних, отримували методами експертної оцінки, екстраполяції, аналогії.
   Чисельність великих ссавців в цей період дійшла до стану стабільної циклічності. Тобто компоненти системи “хижак-жертва” (чи “споживач-корм”) знаходяться в рівновазі між собою [10]. Проте існувала і існує інша думка, за якою склад фауни ЗВ потребує змін та регуляції. Так, чисельність вовка визнається надмірною і представляє загрозу не тільки чисельності диким тваринам ЗВ, а й домашній худобі сусідніх територій. Також сучасні ландшафти зони відчуження (особливо перелоги) потребують інтродукції великих копитних [11]. На основі цих думок в 1998 р. була запропонована та частково почала виконуватися “Програма відновлення первинного фауністичного комплексу і біорізномаїття Українського Полісся в зоні відчуження і зоні безумовного (обов`язкового) відселення” (Програма “Фауна”) [12]. Для реалізації мети передбачалися практичні заходи, що безпосередньо вливають на чисельність та видовий склад угруповань тварин зони відчуження: обмеження та регулювання чисельності вовків, інтродукція великих травоїдних ссавців – “тарпаноподібних коней”, зубра та “відновленого” тура. Дискусійні питання щодо доцільності та раціональності виконання цих заходів залишимо за межами роботи [11, 13]. На практиці було реалізовано два заходи – інтродукція коней Пржевальского, зубрів та відстріл вовків.
   В 2000 р. в результаті досліджень в рамках програми “Фауна” була надана така чисельність основних видів великих ссавців на території зони відчуження: вовк – до 100 особин, лось – близько 120, олень європейський – 80, козуля – 200, дикий кабан – 250, бобер річковий – 50, ондатра – 100 [12]. Наведені дані, навіть без практичної перевірки, викликають багато питань. Зокрема відношення “хижак – жертва”. Проте невідомо за допомогою яких методів їх отримували. В тому ж році була надана оцінка чисельності основних видів ссавців ДСНВП “Екоцентр”: вовк – більше 300 особин, рись – біля 18, дикий кабан – 3-4 тис., козуля – 2-3 тис., лось – не менше 1500, олень європейський до 200-300, бобер річковий – 1-1,5 тис.
 

   Підсумовуючи можна стверджувати, що фауна Чорнобильської зони відчуження, незважаючи на втрату деяких видів внаслідок антропогенного перетворення регіону, є унікальною. Разом з тим її дослідження носять поверхневий та несистематичний характер. Фактично встановлено тільки видовий склад хребетних (не повністю). Однак розробка будь-яких практичних заходів (наукових, природоохоронних, санітарно-епідеміологічних та ін.), повинна ґрунтуватися на чіткій достовірній інформації про видовий склад, динаміку чисельності, біотопічний розподіл, популяційну структуру та ін. параметри.

---

   Аналіз трансформації фауністичних комплексів території Чорнобильської зони підготовленно          

                                                                                               Денисом Вишневським

---