Радар в місті Чорнобиль-2
Місто Чорнобиль-2 знаходиться на північний-захід від невеличкого Поліського містечка Чорнобиль, але його неможливо знайти ні на жодній топографічній карті. Досліджуючи карти Ви відшукаєте позначення дитячого лагерю відпочинку, або лише пунктирні лінії лісових доріг на місці розташування міста, але тільки не позначки міських будівель та технічних споруд. В СРСР вміли зберігати таємницю, тим більше якщо це була військова таємниця.
Тільки з руйнацією великої імперії, яка звалась СРСР та аварією на Чорнобильській АЕС стало відомо про існування в поліських лісах невеликого містечка (військового гарнізону), який займався… космічним шпигунством. В сімдесятих роках минулого століття військовими було створено унікальні радіолокаційні системи, які давали змогу відслідковувати запуски балістичних ракет з території (військових баз та підводних човнів) вірогідного ворога. Радар, який було створено називався – загоризонтною радіолокаційною станцією (ЗГРЛС). Радар мав колосальні розміри опорних елементів, на яких були змонтовані приймаючі антени. ЗГРЛС потребувала значного людського ресурсу – біля 1000 військових виконували бойове чергування на цьому об’єкті. Для військових та їх сімей було збудовано невеличке містечко, з однією вулицею, яка мала назву – вулиця Курчатова. Містечко назвали Чорнобиль-2.
На схемі, що подана нижче, представлено міську інфраструктуру секретного містечка Чорнобиль-2.
Схема міської інфраструктури Чорнобиля-2, що підготовлена за матеріалами комічного фотознімку з сайту wikimapia.org та en.wikipedia.org
Рішення про створення загоризонтної раділокаційної системи Дуга-1 (біля міста Чорнобиля) було прийнято на основі постанов Уряду СРСР від 18 січня 1972 та 14 квітня 1975 року.
Вже в 1976 році було змонтовано головний радіолокаційний вузол ЗГРЛС Чорнобилю-2. Генеральним проектувальником ЗГ РЛС в Чорнобилі-2 був Науково-дослідний інститут дальнього радіозв’язку (НДІДР – НИИДАР -російською). Головним конструктором та натхненником ідеї загоризонтного радару був Франц Кузьминский.
Перші випробування радару були проведені Державною комісією в 1979 році. Які відмічають самі спеціалісти «… в процесі підготовки … випробувань нам прийшлось вирішувати ряд практичних проблем, які були викликані тим, що до експлуатації приймалось абсолютно нове устаткування, яке не мало аналогів у світі … ».
Як стверджують деякі джерела – «… впродовж досліджень виконано виявлення стартів балістичних ракет та ракет-носіїв з Західного ракетного полігону США, виконана перевірка адекватності моделей за результатами виявлення супутніх пусків балістичних ракет та ракет носіїв США, що підтвердило вірність вибраних моделей».
Разом з тим, були встановлені недоліки системи, які полягали в неможливості якісного визначення одиночних цілей та невеликих груп цілей (ракет). Якісна робота ЗГРЛС досягалась тільки для умов масованих ударів балістичних ракет вірогідного ворога.
Не дивлячись на деякі функціональні обмеження в 1982 році ЗГЛРС в містіЧорнобиль-2, згідно до Постанови Уряду СРСР (від 31 травня 1982 року), була прийнята в дослідну експлуатацію. З приводу прийняття радіолокаційної станції Дуга (так називали станції слідкування в Чорнобилі-2 військові), розробники комплексу отримали державні нагороди – Васенев В.Н., Данилов Б.М., Дубровский Н.Ф., Крокунов Ю.М. та інші.
Разом з ЗГ РЛС в Чорнобилі-2 в СРСР було створено ще два таких радари – в містах Миколаєві та в місті Комсомольск-на-Амурі. На схемі, яка представлена нижче, зображені території земної кулі, які контролювались цими трьома радарами.
Території покриття загоризонтними радарами – Дуга-1 ( міста Чорнобиль -2 та Миколаїв) та Дуга-2 (місто Комсомольськ-на-Амурі )
З початком експлуатації радару в Чорнобилі-2 виникли додаткові, неочікувані, проблеми. Виявилось, що частина діапазону робочих частот радару співпадали з системами цивільної авіації та риболовецького флоту європейських країн. СРСР отримало офіційне звернення від західних країн щодо випливу ЗГРЛС на безпеку функціонування цивільної авіації та морського судноплавства.
СРСР пішов на поступки та припинив застосовувати частоти, які викликали проблеми. Відразу ж перед розробинками радару-шпигуна була поставлена задача по усуненню недоліків радару. Вченими та конструкторами це завдання було вирішене і після модернізації (в 1985 році), в Чорнобилі-2 розпочали проводити Державне приймання радару.
Після аварії на Чорнобильській АЕС в 1986 році ЗГРЛС була знята з бойового чергування, а обладнання було законсервоване. Військові та цивільне населення були евакуйовані з зони радіоактивного ураження. Коли керівництвом СРСР та військовими стали зрозумілі масштаби екологічної катастрофи – було прийнято рішення (в 1987 році) про вивезення цінного обладнання та систем ЗРГЛС в місто Комсомольськ.
Таким чином унікальна система, яка забезпечувала космічний щит радянської держави перестала існувати, а місто та інфраструктура була забута та закинута людьми.
