Перелік та короткий опис заходів, які були реалізовані в гострий період ліквідації радіаційної катастрофи (1986-1988 роки) в зоні відчуження Чорнобильської АЕС.
Існує поширена думка, що ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в основному полягала у створенні захисної оболонки над зруйнованим реактором. Поза будь-яких сумнівів, створення об’єкту «Укриття» над 4-м блоком ЧАЕС- це головний етап на шляху ліквідації ядерної та екологічної загрози світу, яка була викликана радіаційною аварією. Комплекс факторів та негативних чинників (радіаційні умови, технічні рішення монтажу, часові рамки створення об’єкта і т.д.) в яких створено «Укриття» по праву робить об’єкт унікальним, якому немає аналогів у світі.
Разом з тим, сьогодні мало пам’ятають про той величезний обсяг робіт з ліквідації наслідків радіоактивного забруднення довкілля, який був виконаний, як в перші місяці після аварії (перед початком будівництва об’єкту «Укриття»), так і в наступні роки у ближній зоні Чорнобильської АЕС. В значній мірі ці роботи також є унікальними, як за нестандартністю реалізованих рішень, так і за обсягами робіт та строками їх виконання.
На окрему увагу заслуговує і технічна сторона ліквідації аварії. Оскільки аварія мала колосальні масштаби, на ліквідацію наслідків якої було залучено найкращий науковий і технічний потенціал колишнього СРСР, виконання робіт вимагало використання унікальних технічних засобів, таких як роботи, військова та будівельна спецтехніка, а також спеціальний автотранспорт, модернізований для умов робіт у високих полях радіаційного випромінювання.
Ресурс chornobyl.in.ua пропонує познайомитись з унікальними заходами щодо ліквідації аварії, які були реалізовані в ближній зоні ЧАЕС в 1986 році та наступних роках . Також представлена оцінка екологічний наслідків цих робіт – їх ефективності для навколишнього середовища (ефективність робіт не завжди була позитивною). Познайомитеся з технікою що використовується ліквідаторами для роботи зоні відчуження.
Управління дощовими хмарами над чорнобильською зоною
Починаючи з травня і по грудень 1986 року в небі над зоною відчуження і на дальніх підступах до цих територій було реалізовано унікальний комплекс робіт, основна ціль яких було недопущення випадіння дощових опадів на радіоактивно-забруднені землі. У стислі терміни було мобілізовано весь технічний і науковий потенціал країни в галузі метеорології для придушення дощових хмар та активного перешкоджання їхній появі над чорнобильської зоною. До роботи були залучені літаки, які на початку 80-х були модернізовані за програмою “Циклон“.
Подробиці на сторінці Управління погодою над Чорнобильською зоною відчуження.
Спорудження захисної плити під зруйнованим реактором
У перші дні після руйнації ядерного реактору, коли стали відомі масштаби радіаційної катастрофи, багато фахівців вважали, що нижній ярус будівельних конструкцій реактору не витримає температурних навантажень та додаткового навантаження на конструкції реактору від додаткового тиску, який спричинювали п’ять тисяч тонн матеріалів, які були скинуті в гелікоптерів в жерло реактору. Фахівці висловлювали побоювання, що за умов виходу високо радіоактивних матеріалів за межі захисних бар’єрів ЧАЕС, це призведе до забруднення радіоактивними речовинами ґрунтових вод.
Такі припущення лягли в основу для обґрунтування необхідності створення штучного бар’єру, який би перешкодив руху паливних мас із розплавленого ядерного реактору до підземних вод.
Було вирішено створити величезний залізобетонний моноліт під зруйнованим реактором4-го енергоблоку. Унікальність цієї споруди полягала в тому, що захисна плита під реактором повинна була бути не тільки фундаментом, але й володіти властивістю холодильника. Всередині цього моноліту планувалося влаштувати систему трубопроводів для подачі води з метою охолодження простору під реактором.
Крім того, при спорудженні залізобетонної плити планувалося змонтувати вимірювальну апаратуру різного призначення.
Роботи щодо створення захисної плити були розпочаті вже 3 травня 1986 року. В цей день на ЧАЕС приїхала перша група гірників. Всього у роботах по створенню тунелю та видаленню ґрунту з-під реактора, брало участь 388 шахтарів. Для виконання цих робіт з Донбасу прибуло 234 та 154 гірників прибуло з московського вугільного басейну.
Ці люди виконали унікальні роботи в надзвичайно небезпечних умовах. Була створенна штольня під фундаментом 4-го енергоблоку діаметром 1,8 метра та прокладено тунель довжиною 136 метрів. Цим тунелем були проведені комунікації та залізничні рейки під реактор. Знизу фундаменту реактора було вибрано грунт та змонтована арматура для подальшого бетонування. Найперші, найважчі і найбільш небезпечні метри пройшла комплексна бригада під керівництвом М. Швеця.
Спогади колишнього заступника начальника штабу, керівника “Укршахтстроя” Р. Тюркьяна: “Роботи велись цілодобово. Вдягнені в білі шапочки та костюми, шахтарі під’їжджали до котловану на бронетранспортері. Кріплення штольні забезпечувалося спеціальної залізобетонної “оболонкою” з тюбінгів. Породу, яка вручну видалялась з-під реактору, в вагонетках відвозили до котловану, а там бульдозером та екскаватором, які були захищені свинцем, відгортали подальші …
Слідом за шахтарями йшла бригада бетонників Г. Пулова, яка прибула з будівництва Рогупської ГРЕС …
Очищення даху Чорнобильської АЕС
Внаслідок вибуху реактору на 4-му блоці Чорнобильської АЕС на дах третього блоку випали високоактивні фрагменти активної зони реактору, фрагменти ядерного палива, решки конструкцій та високоактивний пил. Ці матеріали створювали вкрай несприятливі умови для будівництва захисної споруди (Саркофагу) над зруйнованим реактором. В зв’язку з цим було вирішено виконати очищення (дезактивацію) даху.
Такі роботи, за змістом, були одними з найбільш радіаційно-небезпечних та складних видів робіт з дезактивації, що були виконані на ЧАЕС.
Для реалізації цієї роботи було підготовлено спеціальне технічне рішення (Технічне рішення з дезактивації даху зони “Н” блоку № 3 ЧАЕС), в якому передбачалось:
1. Видалення механічним способом залишків рубероїдно-бітуумного покриття, яке забруднене високоактивними решками елементів реактору.
2. Нанесення на очищений дах ізолюючого “силікатно-алюмофосфатного покриття”.
Для реалізації робіт на даху передбачались такі засоби технічного оснащення як:
– шахтні скрепери, лебідка;
– робото-технічні прилади ;
– маніпулятор – навантажувач “Форестері” та захват–навантажувач;
– кран “Демаг”;
– маніпулятор МГ-3;
– телекамери;
– освітлювальні прилади.
В “Технічному рішенні ” передбачалось також “Додаткові засоби технічного забезпечення”:
– пилосос;
– прилади для виготовлення та подачі ізолюючого покриття ;
– засоби для транспортування контейнерів з відходами до могильників.
Для виконання робіт було підготовлено технічний регламент. Документ було розроблено у ВНДІ АЕС, Інститутом атомної енергії імені Курчатова та Чорнобильської АЕС.
Захоронення Рудого Лісу
Поховання радіаційно загиблих дерев, лісового підліску та верхнього шару ґрунту виконувалось шляхом звалювання дерев, згрібання бульдозерами та поховання біомаси в спеціально підготовлені траншеї. Потім траншеї загортали чистим шаром ґрунту, товщиною біля 1 метру. Усього було поховано біля 4 тисяч кубічних метрів радіоактивних матеріалів. В результаті виконаних заходів потужність експозиційної дози гамма-випромінювання зменшилось від 4 до 50 разів. Станом на другу половину 1987 року (з закінченням робіт з дезактивації) максимальні рівні потужності дози складали 180 мР/год.
Дезактивація територій ближньої зони ЧАЕС
Основною технікою, що застосовувалась для робіт з дезактивації (зняття та захоронення верхнього, радіоактивного шару грунту) була серійні землерийні та будівельно-шляхові машини (бульдозери, скрепери, грейдери) та спеціальна військова техніка інженерних військ та підрозділів цивільної оборони. Ці механізми не відповідали основним вимогам, що пред’являються до технічних засобів для дезактивації територій в зв’язку з відсутністю надійної системи захисту персоналу від впливу іонізуючого випромінювання (за виключенням військової техніки).
При дезактивації території використовувалась потужна будівельна техніка: бульдозери, бетоновози, автокрани, панелевози та ін. В ряді випадків використовувалась ручна праця. При виконані робіт, які проводились за допомогою бульдозерів, а також вручну, знімали 20-см шар ґрунту. Це приводило до утворення значних об’ємів радіоактивних відходів, які потребували захоронення в пунктах тимчасової локалізації відходів. Застосування бульдозерів для цілей дезактивації дало змогу зниження ПЕД з поверхні в 3-5 разів.
Пилозакріплення синтетичними речовинами
В перші неділі після руйнації енергоблоку на Чорнобильській АЕС головним джерелом забруднення повітря радіоактивними речовинами був зруйнований реактор, але з часом (після припинення викидів безпосередньо з реактору), формування радіонуклідного забруднення атмосфери відбувалось завдяки пилоутворенню та вітровому переносу радіонуклідів з територій де сформувався радіонуклідний слід.
Проблема потребувала оперативного вирішення. Для фіксації пилу на ділянках з активним пилоутворенням вченими було запропоновано застосувати технологію нанесення синтетичних, полімерних, сумішей. Унікальність ситуації, що склалась з застосуванням локалізуючого пил покриття, полягала в тому, що в той час був відсутній досвід надійної фіксації радіоактивних забруднень на великих площах, які ще й характеризувались високими рівнями іонізуючих випромінювань.
Вирішення цієї задачі стало можливим тільки за умови застосуванням засобів, які випускались промислово, та які мають здатність утворювати покриття, що надійно закріплювали пил. Застосування таких речовин можливо було застосовувати тільки на наявній військовій та дорожній спецтехніці (гелікоптери, автомашини типу АРС-12 або АРС-14, пожежні машини та ін.).
У відповідності до рішення Урядової Комісії від 07.05.86 були виконані широкомасштабні роботи з пилепридушення аерозольних забруднень на вказаних територіях. Роботи виконувались силами МО СРСР з допомогою авто розливочних станцій (АРС), гелікоптерів МІ-2, МІ-8, МІ-26, спеціальних установок типу УМП-1, змонтованих на шасі БІЛАЗ.
Висадка лісу (заліснення) та трави (задерніння) території ближньої зони ЧАЕС
Після завершення робіт по похованню «Рудого Лісу» великі площі ближньої зони ЧАЕС залишились без рослинного покриву, що істотно підвищило залучення радіоактивного пилу в приземний шар атмосфери та призвело до посилення опромінення персоналу, що був задіяний на роботах з мінімізації наслідків аварії в зоні відчуження та на ЧАЕС.
В зв’язку з цим було вирішено виконати роботи з відновлення рослинного покриву на дезактивованих територіях. Відновлення (рекультивація) території виконувалось поетапно, в залежності від поліпшення радіаційної ситуації. На початковому етапі виконувались роботи по створенню трав’янистого покриву. В наступному, після аналізу вченими перспектив рекультивації, була розроблена концепція заліснення дезактивованиї територій. Вченими було доведено, що такий шлях є єдиним, який може привести до поліпшення та стабілізації радіаційної обстановки.
Завершальним етапом робіт з рекультивації було проведення лісовідновлення з застосуванням науково-обґрунтованих технологій рекультивації території.
Работи з рекультивації були розпочато восени 1987 року на ділянка “Стара будбаза“, Стелла “Факел“, “Піщане плато“. На початковому етапі роботи з рекультивації виконувались за методикою ІНФОУ АН УРСР. Унікальність методики полягала в використанні полімерного покриття, яке наносили на території, які підлягали рекультивації. За думкою вчених ці речовини повинні були закріпити пил на поверхні ґрунту та запобігти активному пилоутворенню. В свою чергу таке покриття повинно було сприяти утворенню рослинного покриву (передбачалось, що буде створюватись парниковий ефект, що поліпшить процес задерніння території). В якості полімерного закріплювача піску використовувався латекс, який утворював міцну водонепроникну плівку.
На етапі практичної реалізації цієї методики вчені зіштовхнулись з проблемою неможливості використовувати технічних засобів. Оскільки верхній шар грунту містив велику кількість різних домішок (стовбури дерево, гілки, корені, рештки будівельного сміття), які унеможливлювали застосування техніки та механізмів для проведення робіт з лісовідновлення. Тому основна частина обочини доріг, на яких виконувались роботи з відновлення деревних насаджень (а це 500 гектарів лісу !), була засадження вручну – за допомогою меча Колесова та за допомогою звичайнісінької лопати.
На місці ліквідованого села Копачі, технологічні операції в повному об’ємі були виконані навесні 1991 року. Створення лісових культур виконано на площі 4 гектари. Висадка саджанців виконувалась механічним методом – за допомогою машиною-автоматом для висадження лісу МЛА-1А.
Літературні джерела:
Алешин А.М., Б.Н.Егоров, И.Я.Симановская Применение защитных полимерных покрытий для улучшения радиационной обстановки при ликвидации последствий на ЧАЭС (1986-1991 гг.). Мат-лы 5-й Международной Науч.-техн. конференции “Чернобыль-96 “Итоги 10 лет работ по ликвидации последствий аварии на ЧАЭС”. Зеленый Мыс – 1996. – С 191.
