Фауна Чорнобильської зони відчуження

Сторінка описує сучасний стан (на 2007 рік) фауни та особливостей формування фауністичних комплексів з прадавніх часів й до сьогодні. 

   Фауна – історично сформована сукупність видів тварин, що мешкають в даній області і входять до складу її біогеоценозів [1]. Для її оцінки треба проаналізувати основні умови її формування – характеристику оточуючого середовища, характер тваринного світу та його зміни в доаварійний період, екологічний вплив аварії на ЧАЕС та її наслідки до сьогодні. 

Рідкісний вид жука, що мешкає в сучасній зоні відчуження

Жук-олень (Lucanus cervus Linnaeus, 1758). Автор фото – Д.Вишневський. Вид занесений до Червоної Книги України. Мешкає переважно у вікових дубових лісах. Жука можна побачити з травня до липня – вечорами вони літають у верхівках старих дубів. Вдень сидять на стволах. Живляться соками пошкоджених дерев та поїдають молоді паростки дуба. В місцях пошкоджень, на стволах, може збиратись до декількох десятків. 

   Регіон відносно пізно почав освоюватися людиною, – до 18 ст. фауна мала тільки тиск промислового полювання. За цей період відомо тільки зникнення тура та тарпана, але причини цього не відомі. Починаючи з 18 ст. почалося зведення лісів для виробництва деревини та поташу. Такі зміни природних умов сказалися, в першу чергу, на рідкісних та цінних видах. Так, в цей час зникає зубр, стає рідкісним ведмідь, росомаха та бобер.
   З другої половини 19 ст. щільність населення Полісся різко зростає. Разом з цим спостерігається подальше зменшення площі лісів та збільшення орних земель. Це призвело до загального зменшення чисельності всіх лісових видів та зникнення окремих – росомахи, ведмедя, бобра, глухаря. Однак на відкритих антропогенних ландшафтах з`явились специфічні лучно-степові види – дрохва та хом’як (Cricetus cricetus). З другої половині 20-го ст. проводились планові роботи по лісовідновленню. Це призвело до відтворення чисельності ряду лісових видів – козулі, кабана та лося. Популяція бобра була відновлена завдяки реінтродукції. В той самий час була проведена інтродукція двох видів ссавців – єнотовидного собаки та ондатри. В 60-х роках 20-го ст. екологічні умови стали помітно змінюватись завдяки побудові ЧАЕС та створенню Київського водосховища, а також росту (в декілька разів) чисельності населення. При цьому посилились антропогенна трансформація природних екосистем, урбанізація регіону, меліоративні роботи та рекреаційне навантаження. Все це призвело до негативних змін в навколишньому середовищі.
   Внаслідок цього, к 80-м рр. 20-го ст. сформувалося бідне за видовим та кількісним складом, збалансоване інтегральною дією антропічних, кліматичних та біотичних факторів, характерних для даного регіону, угруповання тварин. Сформовані екосистеми, за виключенням заплави р. Прип`ять, були малопродуктивні [2]. Основними біотопами дикої фауни стали змішані ділянки лісу, межі полів, сади, лісові узлісся, рідколісся [2]. Головними осередками збереження біорізноманіття Полісся стали об`єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ). На захід від ЗВ знаходиться Поліський заповідник. На південь – Дніпровсько-Тетерівське заповідно-мисливське господарство. Треба додати, що територія Білорусії на північ від ЗВ зазнала меншу антропогенну трансформацію, що зумовило збереження на ній багатьох видів тварин. Такий стан і умови існування мала фауна безпосередньо перед аварією.
   Аварія на ЧАЕС призвела до дії комплекс різноманітних факторів, що відрізняються інтенсивністю та тривалістю впливу [3, 4, 5]. Всі фактори, що діяли під час та після аварії можна поділити на три групи: 

1. Пов`язані з аварією та послідуючою ліквідацією її наслідків.

Це радіаційне враження організмів; радіаційна стимуляція (гормезис); хімічне забруднення середовища нерадіоактивними речовинами, що використовувались для ліквідації наслідків аварії (ЛНА); суцільна інженерна дезактивація особливо забруднених ділянок (захоронення, засипання піском); підтоплення та створення водойм, при перекритті меліоративної системи з послідуючим їх спуском; підйом мінеральної зависі в р. Прип`ять внаслідок гідротехнічних робіт та використання комплексоутворювачів на захисних гідротехнічних спорудах; штучний розгін хмар над ЗВ, збільшення рівня сонячної радіації. 

2. Пов`язані з евакуацією населення.

Це безпосередньо евакуація населення, с-г. тварин, знищення домашніх хижаків; припинення обробки сільськогосподарських угідь – садів, ораних земель; припинення догляду за лісами ЗВ; зняття рекреаційного навантаження на природні екосистеми; припинення промислового рибництва в водоймі-охолоджувачі, промислового та спортивного рибальства і полювання. 

3. Незалежні від аварії.

До них відносяться кліматичні особливості післяаварійних років; 11-річні цикли сонячної активності, з якими синхронізуються динаміка чисельності багатьох видів тварин; продовжувана сукцесія Київського водосховища.
   За характером впливу цих груп факторів на фауну ЗВ їх можна поділити на три періоди [6].

   Перший період – приблизно 60-80 діб після вибуху реактора характеризується гострим впливом іонізуючого випромінювання на біологічні системи. В цей період домінувала перша група факторів. Відмічено зниження чисельності мишоподібних гризунів в ближній зоні ЧАЕС – в 3-5 разів [3]. Також зареєстровано повне зникнення чорного стрижа, за думкою авторів, внаслідок дії іонізуючого випромінювання та хімічних речовин, що застосовувались при дезактивації [6, 3]. Теоретично можна було очікувати масове зниження чисельності хребетних, оскільки їх радіочутливість вище, ніж радіочутливість хвойних рослин [7, 8, 3]. Однак документальні дані про масову загибель хребетних в ближній зоні відсутні [3].
   Другий період тривав до кінця 1991 р. і характеризується пригніченням окремих груп біоти. На цьому етапі домінують перша та друга група факторів.
   Дослідження 9 видів птахів антропогенних ландшафтів [9], що проводилося в цей час, виявило видові відмінності в дії зазначених факторів. У ряду видів реєструвалась депресія чисельності (шпак звичайний, грак, голуб сизий) а деякі навіть зникли (чорний стриж, ластівка берегова, ластівка міська). Обстеження гнізд виявило високу загибель кладок, пташенят (на різних стадіях), а також дорослих птахів. Причинами цього було: а) погіршення кормової бази з припиненням сільськогосподарських робіт, а також зменшенням харчових відходів; б) використовування в якості гастролитів піску з радіоактивними частками, що призводе до високого внутрішнього опромінення; в) гостре зовнішнє опромінення та враження органів дихання радіоактивним пилом в місцях гніздування. Відновлення популяцій відбувалося в період з 1989 по 1992 р. Порівняно стабільно пережила цей період ластівка сільська, завдяки пластичності в засобах отримання корму. Плиска біла
   в 1988 – 1990 р. постійно збільшувала свою чисельність. Це відбувалося завдяки зняття фактору неспокою, пресу хижаків-синантропів, зменшенню чисельності (або зникненню) інших птахів-ентомофагів. Стабільна чисельність спостерігалась у населення великої синиці.
   Дослідження птахів водно-болотного комплексу виявило істотні зміни в складі цієї групи. З 1987-1989 р. спостерігався ріст колоній чайкових (мартин озерний, крячок річковий) на території Київського водосховища, що суміжні з ЗВ. Відповідно, чисельність гніздової популяції зросла на 200 – 300 %. На відміну від чайкових чисельність водоплавних птахів (чирок-тріскунок, крижень, чернь червоноголова, лиска) постійно зменшувалась і скоротилась на два порядки. Тенденція щодо падіння чисельності гніздової популяції водоплавних птахів в заплаві р. Прип`ять була декілька скомпенсована стрибком їх чисельності на тимчасових водоймах ЗВ. В 1989 р. зниження продуктивності цих водойм потягнула за собою зменшення чисельності водоплавних птахів. В період за 1989 – 1991 р. зареєстровано скорочення чисельності гніздової популяції голінастих (чапля сіра та велика біла) склало 300-400 %. Така депресія гніздових популяцій, на фоні підвищення кормової ємності водойми, пояснюється погіршенням загальної паразитологічної ситуації в регіоні [9].
   На території зони відчуження проходить злиття двох міграційних потоків – північного (Дніпровського) та західного (Прип`ятского). Кожний рік в період весняної та осінньої міграції, післягніздових кочівель через Київське водосховище проходить до 150-200 тис. особин водоплавних птахів та стільки ж чайкових. Частина з них затримується на водоймах ЗВ від 1-2 днів до місяця. До 1986 р. основна частина мігрантів концентрувалося в акваторії Київського водосховища, що має високі захисні властивості. Після створення Зони відчуження птахи стали розподілятися більш рівномірно по заплавним водоймам р. Прип`ять та акваторії водосховища.
   Реакція популяцій ссавців упродовж другого періоду, на відміну від птахів, була іншою. В 1987 р. спостерігався спалах розмноження мишоподібних гризунів на перелогах [6, 3]. Причини цього явища: інтенсивний розвиток злакової рослинності, сприятливі погодні умови, припинення обробки ланів та послаблений (на початку) прес хижаків. Динаміка процесу мала наступний вигляд: в квітні щільність мишоподібних гризунів складала 10-20 ос./га., в середині літа – 600 – 700 ос./га, в жовтні пік чисельності – 2500 ос./га, в грудні спад – 750 ос./га. Окреме значення в знижені чисельності мав прес хижаків (лиса, ласка, денні та нічні хижі птахи), що на той момент істотно збільшився. Спалах та подальший спад розмноження проходив однаково як на територіях з підвищеним рівнем радіаційного фону (с. Копачі, с. Нова Красниця), так і на менш забрудненому південно-східному районі ЗВ (міжріччя р. Уж та р. Тетерів). Масова елімінація дрібних ссавців відбулася зимою 1987/1988 рр. В 1989 – 1990 рр. їх чисельність стабілізувалась на рівні 100 – 180 ос./га. Також спостерігалась перебудова видового складу угруповання мишоподібних гризунів перелогів. До аварії домінували звичайна нориця та хатня миша, в меншій кількості зустрічалась лісова та польова миша, одиночно зустрічалась руда нориця та звичайна мідиця. В 1989 – 1990 рр. додалися до угруповання гризунів миша-крихітка, жовтогорла миша, мала мідиця та мала білозубка. З перелогів зникла хатня миша.
В цей період збільшилась чисельність великих ссавців – копитних та хижих. Найбільш швидко зросла чисельність кабана – в 8-10 разів – завдяки високій плідності та швидким досягненням репродуктивного віку [10]. Зростання чисельності лося та козулі більш помірне. При чому, за думкою авторів, ріст чисельності козулі стримувався пресом вовка [6, 3].
   Третій період (з 1992 р. і до нині) характеризується поступовим відтворенням і стабілізацією чисельності та структури фауністичних угруповань. На цьому етапі домінують друга та третя групи факторів. За даними спостережень в першій половині 90-х років щільність населення (ос./км2) різних видів крупних ссавців оцінюється такими показниками: кабан 2-6; заєць-русак до 1; лось 0,5-1; косуля та лисиця 2-3. Чисельність вовка, для білоруської та української території Чорнобильської зони відчуження, оцінюється в 80 ос.[3] або 5-7 виводків [Гайченко]. В подальшому польові дослідження даної спрямованості не проводилися. Інформація про стан та процеси, що відбуваються в більшості основних груп фауни наземних хребетних, отримували методами експертної оцінки, екстраполяції, аналогії.
   Чисельність великих ссавців в цей період дійшла до стану стабільної циклічності. Тобто компоненти системи “хижак-жертва” (чи “споживач-корм”) знаходяться в рівновазі між собою [10]. Проте існувала і існує інша думка, за якою склад фауни ЗВ потребує змін та регуляції. Так, чисельність вовка визнається надмірною і представляє загрозу не тільки чисельності диким тваринам ЗВ, а й домашній худобі сусідніх територій. Також сучасні ландшафти зони відчуження (особливо перелоги) потребують інтродукції великих копитних [11]. На основі цих думок в 1998 р. була запропонована та частково почала виконуватися “Програма відновлення первинного фауністичного комплексу і біорізномаїття Українського Полісся в зоні відчуження і зоні безумовного (обов`язкового) відселення” (Програма “Фауна”) [12]. Для реалізації мети передбачалися практичні заходи, що безпосередньо вливають на чисельність та видовий склад угруповань тварин зони відчуження: обмеження та регулювання чисельності вовків, інтродукція великих травоїдних ссавців – “тарпаноподібних коней”, зубра та “відновленого” тура. Дискусійні питання щодо доцільності та раціональності виконання цих заходів залишимо за межами роботи [11, 13]. На практиці було реалізовано два заходи – інтродукція коней Пржевальского, зубрів та відстріл вовків.
   В 2000 р. в результаті досліджень в рамках програми “Фауна” була надана така чисельність основних видів великих ссавців на території зони відчуження: вовк – до 100 особин, лось – близько 120, олень європейський – 80, козуля – 200, дикий кабан – 250, бобер річковий – 50, ондатра – 100 [12]. Наведені дані, навіть без практичної перевірки, викликають багато питань. Зокрема відношення “хижак – жертва”. Проте невідомо за допомогою яких методів їх отримували. В тому ж році була надана оцінка чисельності основних видів ссавців ДСНВП “Екоцентр”: вовк – більше 300 особин, рись – біля 18, дикий кабан – 3-4 тис., козуля – 2-3 тис., лось – не менше 1500, олень європейський до 200-300, бобер річковий – 1-1,5 тис.
 

Дикий кабан. Автор фото - Д.Вишневський

Дикий кабан звичайний представник фауни Чорнобильської зони відчуження. Автор фото – Д.Вишневський.

   Підсумовуючи можна стверджувати, що фауна Чорнобильської зони відчуження, незважаючи на втрату деяких видів внаслідок антропогенного перетворення регіону, є унікальною. Разом з тим її дослідження носять поверхневий та несистематичний характер. Фактично встановлено тільки видовий склад хребетних (не повністю). Однак розробка будь-яких практичних заходів (наукових, природоохоронних, санітарно-епідеміологічних та ін.), повинна ґрунтуватися на чіткій достовірній інформації про видовий склад, динаміку чисельності, біотопічний розподіл, популяційну структуру та ін. параметри.


   Аналіз трансформації фауністичних комплексів території Чорнобильської зони підготовленно          

                                                                                               Денисом Вишневським


 

   Літературні джерела:

    1. Лопатин И. К. Зоогеография. – М.: Высшая школа, 1989. – 315 с.
    2. “Изучить изменение видового состава состава животных в зонах радиоактивного загрязнения. Исследовать степень пораженности сообществ и экосистем”: Отчёт (промежуточный) по НИР по теме 94/3.3.1.1./57. – Чернобиль, 1994.
    3. Чернобыльская катастрофа // Под ред.: Барьяхтар В. Г.: – Киев: Наукова думка, 1995. – 559 с.
    4. Францевич Л. И., Крыжановский В. И., Гайченко В. А. Животные в радиоактивной зоне. – Киев.: Наукова думка, 1991 – 176 с.
    5. Францевич Л. И. Вторичные экологические последствия Чернобыльской катастрофы. // Междунар. науч.-техн. конф. «Чернобыль-96»: Тез. Докл. – Зелёный мыс, 1996. – С. 272.
    6. Гайченко В. А. Особливості існування тварин в умовах радіоактивного забруднення біогеоценозів // Чорнобильська катастрофа – 15 років. – Київ: Наук.думка, 2001. – С. 317-324.
    7. Гродзинський Д.М. Радіобіологія. – К.: Либідь, 2000. – 448 с.
    8. Основи лісової радіоекології // Под ред.: Калетник Л. М.: – Київ: 1999. – 251 с.
    9. Еколого-фауністичні дослідження в Зоні відчуження ЧАЕС. – К.: Наукова думка, 1995. – 74 с.
    10. Kotlyarov O. Faunistic problems of the retransforming territory // Структура и функциональная роль в природных и трансформированных экосистемах: Тезисы I международной конференции, 17 – 20 сентября 2001. – Днепропетровск.: ДНУ, 2001. – С. 158 – 159.
    11. І. А. Акімов, Г. М. Двойнос, В. І. Крижанівський. Про перспективи відновлення історичних фауністичних комплексів Полісся і можливості інтродукції та реінтродукції деяких видів тварин в зоні відчуження і зоні обов`язкового (безумовного) відселення (в порядку дискусії) // Бюлетень екологічного стану Зони відчуження та зони безумовного (обов’язкового) відселення. – Чорнобильінтерінформ, 1999. – №14. – С.40-41.
    12. Програма відновлення первинного фауністичного комплексу і біорізномаїття Українського Полісся в зоні відчуження і зоні безумовного (обов‘язкового) відселення. Программа “Фауна” // Затверджена Міністром МНС України В.В. Дурдинцем 13.04.2000 р.
    13. Архіпов М. П., Гайченко В. А., Гащак С. П. До питання про зміни фауни чорнобильської зони відчуження // Бюлетень екологічного стану Зони відчуження та зони безумовного (обов’язкового) відселення. – Чорнобильінтерінформ, 1999. – №14. – С.38 – 40.

  •